Подмигнуть
Ми такі, які ми є і більше ніякі. (С)
мужчина
Чернигов
17:29 09.05.2017
Василь Рековец опубликовал новые фото
Без названия  
03:24 29.10.2016
Василь Рековец получил повышение – PR 4/10
Голосовать
Добавить комментарий
08:26 16.06.2015
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 3 комментария
08:16 16.06.2015
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 9 комментариев
21:59 18.05.2015
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий
17:48 31.01.2015
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 3 комментария
18:20 05.07.2014
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 1 комментарий
19:03 08.03.2014
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 13 комментариев
19:02 08.03.2014
Василь Рековец поучаствовал в Онлайн-референдуме по вопросу:
Добавить комментарий 16 комментариев
07:57 29.08.2013
Василь Рековец сменил фото
22:02 08.06.2013
20:33 02.06.2013

На жаль, чи на щастя — страждання це частина нашого життя.

12:05 02.06.2013
Василь Рековец присоединился к сообществу Палата №6
21:30 25.05.2013
И это правильно, особенно за фары, слепят конкретно даже на ближнем. А тонировка? Лично мне пофигу
21:43 06.04.2013

У статті розглядається проблема психосоматичних взаємодій, вплив значущих переживань на формування та перебіг психосоматичних розладів, взаємозалежність емоційної сфери психіки людини та стану її здоров’я. Головне, що випливає з нашого аналізу, для особистості необхідно мати доступ до власних емоцій, розуміти їх та вміти правильно до них ставитися.

Ключові слова: емоції, переживання, психосоматичні розлади, здоров’я людини.

В. М. Рековец

Психосоматические взаимодействия и роль значимых переживаний в сохранении и восстановлении здоровья.

В статье рассматривается проблема психосоматических взаимоотношений, влияние значимых переживаний на формирование и течение психосоматических расстройств, взаимозависимость эмоциональной сферы психики человека и состояния её здоровья. Главное, что следует из нашего анализа, для личности необходимо иметь доступ к собственным эмоциям, понимать их и правильно с ними обращаться.

Ключевые слова: эмоции, переживания, психосоматические расстройства, здоровье человека.

V.M. Rekovets

The role of meaningful interaction psychosomatic troubles in preservation and restoration of health.

In the article the problem becoming of psychosomatic relationship, the impact of significant experiences on the formation and course of psychosomatic disorders, the interdependence of the human psyche is the emotional state of her health. The main aim of all our thoughts is to let the personality get the access to emotions, understand and learn care with them.

Key words: emotions, experiences, psychosomatic disorders, human health.

Постановка проблеми. Mens sana in corpore sano. За радянських часів цей вислів древніх перекладали як «У здоровому тілі здоровий дух», хоча більш точним є «перевернутий» переклад — «Здоровий дух у здоровому тілі», тобто скоріше здоровий дух — це шлях до здорового тіла. Сократ (469 – 399 рр. до н. е.) був одним із перших західних мислителів, котрий вважав вплив душі визначальним фактором тілесного благополуччя: «... Всё — и хорошее, и плохое — порождается в теле и во всём человеке душою, и именно из неё всё проистекает... Потому-то и нужно прежде всего и преимущественно лечить душу, если хочешь, чтобы и голова, и всё остальное тело хорошо себя чувствовали» [22 с.300].

Професор Преображенський, герой відомого твору Михайла Булгакова «Собаче серце», влучно зауважив, що розруха починається в головах. Народ це також завжди інтуїтивно відчував, тому що в жарті «Всі хвороби від нервів» (маючи при цьому на увазі психіку людини) — тільки частина жарту, а більша частина відображає реальні причинно-наслідкові зв’язки. У радянські часи, коли «матерія була основою всього», радянські лікарі психологію практично не вивчали. За час мого навчання в медичному коледжі (тоді медучилищі), університеті (тоді інституті) психологія факультативно була в інституті протягом одного семестру, і цей курс лекцій відвідували далеко не всі студенти, оскільки не було навіть заліку. Тому переважна більшість лікарів «старої» школи, при великій кількості позитивних моментів класичної радянської вищої освіти, з вищеназваної причини не готові до співпраці з психологом. Можливо, зараз ситуація зміниться, оскільки психологію починають вивчати ще в медичному коледжі й більш ґрунтовно. Звільнились години, тому що перестали вивчати історію КПРС, марксистсько— ленінську філософію, науковий комунізм. Щодо останнього, то ми в 1990 році були останніми випускниками медінституту, які складали з цього предмету випускний державний іспит. Комунізму ніхто не бачив, гіпотетично деякі вірили і зараз, мабуть, вірять, що він можливий, але наука про цей предмет за радянських часів була.

Незадовільний стан загальної психологічної культури населення України пов’язаний з відсутністю вже звичних для західного соціуму центрів психологічної допомоги. Навіть до психіатрії у медицині та суспільстві загалом залишається дещо упереджене ставлення. У багатьох містах психіатричні стаціонари територіально винесені за межі міста: Халявин — за Чернігів, Глеваха — за Київ. Але також намітились і позитивні тенденції, оскільки зростає кількість психологів на душу населення, і психологічна служба з’явилася в дитячих садках і школах.

Після цього дещо «емоційного» вступу перейдемо до предмету нашого дослідження, а саме впливу нематеріального на матеріальне. Психосоматичний підхід до здоров’я людини враховує біопсихосоціальні чинники та взаємодії (взаємозалежності) психічного і соматичного в нормі та при патології. Про зв’язок цих чинників мова йшла ще в науковій медичній літературі радянських часів: «Соматическое, психическое, эстетическое — три звена сложной взаимосвязанной системы, где проявляется диалектика биологического и социального, материального и идеального, физического и психического» [14 с.178].

У даній публікації ми більше уваги приділимо ролі значущих переживань на формування та перебіг психосоматичних захворювань, впливу емоцій на стан здоров’я. «Світ є перш за все і більш за все — пристрасть і діалектика пристрасті», — писав один з найвидатніших філософів ХХ ст., що народився в Києві, М. О. Бердяєв [4 С.326].

Результати теоретичного аналізу. Термін «психосоматика» вперше був застосований на початку XIX ст. Йоганом-Крістіаном Хейнротом (J.K. Heinroth, 1818), через декілька років Фелікс Дойч (F.Deutsch) до лікарського лексикону ввів поняття «психосоматична медицина» [27].

До числа наукових концепцій, які зробили істотний вплив на розвиток психосоматичної медицини, належать теорія нервізму І.М.Сєченова, психофізіологічне вчення І.П.Павлова, психоаналітична теорія З. Фрейда (S.Freud), а також теорія стресу Ганса Сел’є (H.Selye). Прогрес досліджень у цій галузі пов’язаний з іменем Франца Александера (F. Alexander), який послідовно розвивав уявлення про роль психічних факторів у ґенезі соматичної патології. Ним було встановлено, що при багатьох захворюваннях шкіри, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту фізіологічні відповіді на різні емоційні стреси були індивідуально постійними, але різними для кожної групи хвороб. І дотепер тривають пошуки кореляційних зв’язків між специфічними емоційними конфліктами і соматичними захворюваннями. Ф.Александером було виділено сім специфічних психосоматичних захворювань: виразкова хвороба шлунка чи дванадцятипалої кишки, ревматоїдний артрит, виразковий коліт, бронхіальна астма, нейродерміт і ессенціальна гіпертензія, пізніше — тиреотоксикоз [1, 6, 18, 20, 27].

З 1939 р. у США за редакцією Ф. Данбар (F.Dunber) став видаватися журнал «Психосоматична медицина». Френдерс Данбар узагальнила 20-річний досвід роботи психіатра в лікарні загального профілю у книзі «Психосоматичний діагноз», в якій закінчила розробку концепції «профілю особистості», вважаючи, що емоційні реакції є похідними від особистості хворого, і це дозволяє припускати розвиток певних соматичних захворювань залежно від профілю особистості. Нею виділені коронарний, гіпертонічний, алергічний і схильний до травм типи особистості [6, 20].

У міжнародній класифікації хвороб десятого перегляду (МКХ-10) термін «психосоматичні хвороби» не використовується з огляду на відмінності його значення в різних мовах та різних медичних традиціях, а також через те, щоб не виникало думки, нібито при інших захворюваннях психологічні фактори не мають значення в їх виникненні та перебігу. Розлади, що були визначені як психосоматичні в інших класифікаціях, у МКХ-10 знаходяться в рубриках: соматоформні психічні розлади – F45; розлади прийняття їжі – F50; психологічні та поведінкові фактори, пов’язані с розладами або захворюваннями, що класифіковані в інших рубриках, – F54 [3].

Різноманітні реакції організму на об’єкт або ситуацію пов’язуються з виникненням емоцій. Людина як суб’єкт, котрий пізнає і змінює світ, не залишається байдужою до нього. «Око людського пізнання не сухе, навпаки — зволожене пристрастями і волею», — вважав філософ Ф.Бекон. Як суб’єкт дії, людина відчуває вплив середовища і впливи власних дій та вчинків, що змінюють її взаємини з оточенням; вона переживає те, що з нею відбувається, і через переживання виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що вона робить і що відчуває. У переживаннях відображається оцінка людиною тих чи інших явищ, спонукання до дії, передбачення її наслідків. Суб’єктивні переживання не є просто одним з аспектів життя людини, це і є, власне, саме життя [28 С.291].

Всі емоції і відповідно переживання можна поділити на позитивні і негативні. Емоції певною мірою є векторною величиною психічної енергії, яка безпосередньо пов’язана з емоціями і виражається через них. Ми можемо говорити про силу емоції і переживань. Залежно від направленості емоцій та їх сили суб’єкт акцентує увагу на значущості емоції для свідомості, від чого залежить її вплив на здоров’я людини. Значущість емоцій, переживань залежить від інших структур психіки, зокрема інтелектуальної сфери, знання, попереднього досвіду, адаптаційних здібностей, що пов’язані з діяльністю психіки і відповідно впливають на тіло. Значуща емоція, як і значуще переживання, — це такий стан психіки, котрий має певну цінність, сенс і, відповідно, безпосередньо впливає на функціонування організму людини, рівень її здоров’я [5, 7, 8, 17, 19].

Поняття переживання у широкому значенні розуміється як будь-яке випробовуване суб’єктом емоційно забарвлене явище дійсності, безпосередньо представлене в його свідомості, виступає для нього як подія його життя. У цьому сенсі переживання — це особливе суб’єктивне, упереджене відображення, причому відображення не навколишнього предметного світу самого по собі, а дійсності, взятої по відношенню до суб’єкта, саме з точки зору можливостей, що надаються ним (світом) у задоволенні актуальних мотивів і потреб суб’єкта. Переживання є також діяльністю, самостійним процесом, що пов’язує суб’єкт зі світом, і без нього неможливо вирішувати реальні життєві проблеми [8].

До проблеми переживання першим у радянської психології звернувся Л. С. Виготський. Він вважав, що справжньою динамічною одиницею свідомості, тобто повною одиницею, з якої складається свідомість, буде переживання. Таким чином, за Виготським, переживання, по-перше, найбільш повна (порівняно з іншими) величина у структурі свідомості; по-друге, це динамічна, тобто залежна від поведінки, величина; по-третє, у ній представлена особистість у соціальній площині розвитку. Л. С. Виготський апробував це поняття у своєму аналізі онтогенезу, прагнучи використати його, теоретично осмислити значення переживань у змінах особистості як цілого. У цих змінах виділяються значущі, «поворотні» переживання. У них і кореняться витоки того особливого ставлення особистості до світу, на яке вказує термін «переживання». За ними приховані конфлікти і кризи розвитку дитини. Виготський говорить про те, що віковий розвиток може бути представлено як історія переживань особистості, що формується. Важливим моментом є включення переживань у контекст ідеї про єдність афекту та інтелекту, причому акцент ставиться на зв’язок переживання з конфліктними ситуаціями, через які проходить історія індивіда. І, нарешті, переживання виступають як індикатори різних етапів цієї історії [11].

Роль першоелемента предметної сфери психології відвів переживанням С. Л. Рубінштейн. Переживання і знання, згідно з його поглядами, — два полюси цієї сфери. Він вважав, що в переживанні представлений суб’єктивний початок свідомості, настільки первинний, як і знання, в якому втілено його об’єктивний початок. Саме ознака первинності надає поняттю «переживання» категоріальний сенс. Рубінштейн виділяє два типи (або рівня) переживань. Вихідний рівень охоплює всі психічні стани, що безпосередньо відчуваються суб’єктом в якості індивідуально специфічних. Але людині властиві й інші переживання, а саме ті, які стають подіями його внутрішнього життя [23].

У психологічному значенні переживання є «мостом», що поєднує емоції і свідомість людини, тобто це емоційно забарвлений стан свідомості. (Зрозуміло, що «міст», «забарвлення» — це метафори, які досить широко використовуються для опису психологічних явищ). Більше того, деякі сучасні автори визначають свідомість як суб’єктивне переживання реальності. «По сути, именно отражение, создаваемое сознанием, — сумму всего того, что мы услышали, увидели, почувствовали и перестрадали от рождения до смерти, — мы называем своей жизнью» [28, с. 58].

Реалізатором переживання є, в першу чергу, зовнішня поведінка. Зовнішні дії здійснюють роботу переживання не прямо (досягненням певних предметних результатів), а через зміни свідомості суб’єкта і його психологічного світу загалом. Переживання представляється як особлива діяльність, особлива робота, що реалізується зовнішніми та внутрішніми діями, що супроводжується перебудовою психологічного світу, спрямованою на встановлення змістової відповідності між свідомістю і буттям, спільною метою якої є підвищення осмислення життя [8].

А. Ф. Єрмошин ставиться до переживання як об’єкта, що має свою топіку у структурі психіки людини, наділеного певним онтологічним статусом, і пропонує свій оригінальний метод соматопсихотерапії, що визначається ним як робота з соматичними еквівалентами психічних переживань [13 с.9].

Участь у роботі переживання різних інтрапсихічних процесів можна наочно пояснити, перефразувавши «театральну» метафору З. Фрейда: у «спектаклях» переживання зайнята зазвичай уся трупа психічних функцій, але кожного разу одна з них може відігравати головну роль, беручи на себе основну частину роботи переживання, тобто роботи з вирішення складної ситуації. У цій ролі часто виступають емоційні процеси, сприйняття, мислення, увага та інші психічні функції [26].

Об’єктивне дослідження механізмів етіології та патогенезу психосоматичних розладів можливе лише з використанням системних концептуальних побудов, враховуючи багатомiрність та багаторiвневість явищ, що вивчаються. «Головные боли, желудочно-кишечные расстройства, нарушения сна, ревматические болезни, боль, астма, сердечная недостаточность, сексуальные расстройства, фобии, депрессии, навязчивые состояния и т.д. всё чаще рассматриваются сегодня с точки зрения переживания, переработки переживаний, психических и психосоциальных конфликтов» [21, с.15]. Специфічна особливість психічних явищ, зокрема емоцій, полягає в їх інтегрованості до загального контексту діяльності психіки і неможливості їх виокремити та дослідити як причину хвороби, на зразок, скажімо, мікроорганізмів. Особливо це стосується емоцій, оскільки в емоційному переживанні задіяні практично всі психофізіологічні системи людини, її особистість. Вони можуть моментально заполонити весь організм і надати переживанню певне забарвлення та енергетику. Завдяки певній енергетичній насиченості емоції стимулюють або, навпаки, пригнічують перебіг інших психічних процесів і впливають на поведінку індивіда в цілому [17 С. 94]. Проявляється це, зокрема, в адаптаційних процесах.

Концепція загального адаптаційного синдрому є важливою серед концептуальних моделей, присвячених ролі загальних психологічних факторів у формуванні психосоматичних взаємодій. Численні експериментальні та емпiричнi дані підтверджують, що в умовах стресу ризик виникнення психосоматичного захворювання суттєво зростає [15, 16, 24, 25].

Концепція алекситимії є одною з багатьох, що пояснюють зв’язок емоцій із психосоматичними розладами. П. Сіфнеос і Д.Нейміах (Р. Sifneos, J. Nemiah 1967) описали специфічну особистісну особливість хворих на психосоматичні розлади, що характеризуються недостатнім диференціюванням і усвідомленням сфери почуттів та емоцій. Авторами був введений термін «алекситимія» (буквально з грецької — «немає слів для почуттів»). Це своєрідна «душевна сліпота». Алекситимія розглядалася ними як фактор ризику психосоматичних розладів. При вираженій алекситимії відзначаються:
* труднощі в розпізнаванні, описі й вираженні емоцій та почуттів;
* труднощі в розмежуванні почуттів і тілесних відчуттів, схильність описувати емоції з точки зору тілесних відчуттів і поведінкових реакцій;
* порушення здатності до символізації, що виявляється, зокрема, бідністю уяви;
* орієнтованість на зовнішні події, а не внутрішні переживання. [18, 20, 27, 28].

Саме відчуваючи почуття іншої людини як основу емпатії, ми проводимо своєрідне «зчитування» іншої людини за виразом обличчя, поглядом, жестикуляцією, мімікою та іншими невербальними проявами. [5]. Як в одній із пісень поета О.Дольського: «Когда по взгляду и по вздоху поймёшь, что сделалось с душой».

Початкова інтерпретація феномена алекситимії здійснювалася переважно з психодинамічних позицій: унаслідок дії психологічного захисту — конверсії. Невиражена емоція перетворюється в соматичний симптом, який є свого роду компромісом між несвідомим бажанням виразити думку чи почуття і страхом можливих небажаних наслідків [17, 26].

Згодом виявлені деякі нейроанатомічні і нейрофізіологічні особливості осіб з високим рівнем алекситимії, які, ймовірно, пояснюють характерні для них труднощі в емоційній регуляції та переробці емоційно забарвленої інформації. Більшість дослідників схиляється до точки зору, що алекситимія є відносно стійкою, частково генетично обумовленою характеристикою. Багато авторів також вказують на можливість розвитку вторинної алекситимії при психічних розладах [17, 20, 27].

Дж. Тейлор (G.J.Taylor) розлядає алекситимію як психоаналітичну проблему в контексті концепції соматизації як недосконалого типу захисту «Я». Була висунута гіпотеза, згідно з якою обмеженість усвідомлення емоцій і когнітивної переробки афекту веде до фокусування на соматичному компоненті емоційного збудження і його посилення. Цим, ймовірно, і пояснюється встановлена тенденція до розвитку іпохондричних і соматичних розладів у алекситимічних індивідів [29].

Уолтер Кеннон (W.B. Cannon, 1932), американський психофізіолог, що ввів у психологічну науку поняття «гомеостазу», сформував також теорію вегетативного супроводу емоцій. Він вважав, що емоції на початку еволюції людини являли собою психофізіологічну реакцію на стресову подію, що запускало механізм одного з двох типів реакції організму — боротьби (гнів) або втечі (страх). У сучасних умовах фізіологічно ці реакції не зазнали змін, проте повністю позбулися свого моторного компонента, залишаючись представленими у вигляді переживань і соматовегетативних реакцій. Останні можуть бути джерелом порушень функціонування внутрішніх органів людини, тобто психосоматичних розладів почуття [1, 20].

У людини є два центри — серце і мозок, або почуття і розум. Сучасна європейська культура більше уваги приділяє розвитку інтелекту, придушуючи певною мірою почуття [12]. Про це також пише у своєму есе «Дух, душа и тело» священик, хірург, професор В. Ф. Войно-Ясенецький: «Современный цивилизованный человек путём работы над собой приучается скрывать свои мышечные рефлексы, и только изменения сердечной деятельности всё ещё могут указать нам на его переживания. Таким образом, сердце и осталось для нас органом чувств, тонко указывающим на наше субъективное состояние и всегда его изобличающим» [9, с.9].

Хоча не тільки серце реагує, шкіра також. На ній також відображаються всі психічні процеси та емоційні реакції людини. Деякі з них проявляються дуже чітко, і це легко можна спостерігати: людина червоніє, коли їй соромно, і блідніє, коли їй страшно, пітніє, коли хвилюється, і покривається мурашками від жаху. У психофізіології це відображається у зміні шкіряно-гальванічних реакцій, які можна виміряти.

Якщо силу і напрям емоцій до певної міри можна визначити, то сенс, значимість емоції визначити більш складно. Великою мірою вона визначається свідомістю людини. Свідомість також впливає на зовнішні, тілесні прояви емоцій. З точки зору психосоматики, зовнішнє відповідає внутрішньому, тобто зовнішня форма прояву відповідає внутрішньому змісту. Тіло ніколи не бреше [6, 7, 12, 13, 20]. Хвороба підказує людині напрям, в якому потрібно змінюватися. Хвороба змушує людини бути чесною. Медицина старанно реставрує і протезує людське тіло, але що відбувається з душею? Вона так і залишається глухою, сліпою, беззубою [12].

Навіщо потрібна хвороба? Кожна людина знайома зі станом нездужання, який може бути викликаний тією або іншою хворобою. Біль, розбитість, слабкість, почуття самітності й неповноцінності супроводжуються зміною звичного темпу життя — тимчасовою або постійною ізоляцією від навколишнього світу, випаданням з активного ритму. Виникає відчуття немічності, недосконалості, залежності, бажання звинуватити навколишніх у тому, що трапилось. Але той, хто не звик потурати своїм слабкостям, хто не хоче ховати свої проблеми від інших і від себе, хто постійно шукає шлях до розвитку, обов’язково ставить собі питання: чому й навіщо це трапилося зі мною, що в мене відбувається не так? [10] «С позиции психологии отношений переживание является следствием нарушения отношений человека; болезненный же патогенный характер оно приобретает при расстройствах отношений личности, занимающих центральное место в общей системе отношений человека к действительности. Их значимость — основное условие эмоционально-аффективного напряжения, нейро-вегетативно-эндокринный коррелят которого является центральным звеном в механизмах развития психосоматических расстройств» [17, С. 499]. Тобто хвороба по своїй суті — це порушення зв’язків з навколишнім світом. Хвороба виникає саме тоді, коли не усвідомлюються, а тому ігноруються загальні принципи взаємодії людини і світу. І потрібна вона для відновлення порушеної рівноваги [10]. У цьому суть екологічного напрямку вивчення психосоматичних взаємодій, що розглядає людину як частину екологічної системи.

Не тільки хвороби, а навіть травми, нещасні випадки, на думку деяких авторів, наприклад Я. Буреш, Р. Дальке, Т. Детлефсен, зовсім не випадкові. Схильність до травм чи психічний нахил особи за певних обставин стати жертвою злочину (віктимність) теж розглядається у психосоматичній площині. Випадковості невипадкові, як не «тавтологічно» це звучить. З точки зору системного підходу, закон резонансу забезпечує неможливість вступати в контакт з тим, з чим у нас немає нічого спільного. Відповідальність за все, що з нами відбувається, лежить на нас самих. Кожний з нас — і жертва, і кат в одній особі. Якщо травма відбулася, для чогось вона потрібна. Більшість нещасних випадків підсвідомо вмотивовані. Травма — це пауза в житті людини. Нещасний випадок — це точне, неприємне і карикатурне зображення особистісних проблем. З людиною відбувається тільки те, що вона хоче [12 с.241].

Душевний, емоційний стан людини, пацієнта може бути не тільки причиною погіршення його соматичного стану, але може й впливати позитивно, тобто сприяти одужанню. У практичній, переважно соматичній, медицині погляди, почуття пацієнта мало впливають на тактику і стратегію лікування пацієнта. Звичайно, лікар не може зовсім не звертати уваги на емоційний стан пацієнта, але існує певна зацикленість як лікарів, так і пацієнтів на медикаментозній терапії, певних маніпуляціях, оперативному лікуванні і тому подібне [24].

Усвідомивши обмеження нашої волі і примирившись з необхідністю співробітництва з навколишнім світом, а не керування ним, ми, скоріш за все, відчуємо полегшення, подібне до почуття вигнанця, що повернувся додому. Проблема сенсу буде вирішена, коли особисті цілі індивідів зіллються із загальним потоком буття [28 с.357].

Висновки. Таким чином, психосоматичний підхід до здоров’я людини враховує біопсихосоціальні чинники та взаємозалежність психічного і соматичного в нормі та при розладах. Завдяки певній енергетичній насиченості емоції стимулюють або, навпаки, пригнічують перебіг інших психічних процесів і впливають на поведінку індивіда в цілому. Емоційний стан людини може бути не тільки причиною погіршення його соматичного стану, але також може впливати позитивно, тобто сприяти відновленню, зміцненню здоров’я. Хвороба по своїй суті — це порушення зв’язків з навколишнім світом. Окрім негативної, вона також має позитивну інформаційну складову. Хвороба виникає саме тоді, коли не усвідомлюються, а тому ігноруються загальні принципи взаємодії людини і світу. І потрібна вона для відновлення порушеної рівноваги. У цьому суть екологічного напрямку вивчення психосоматичних взаємодій, що розглядає людину як частину екологічної системи. І тільки завдяки творчій взаємодії двох центрів людини — «серця і мозку», почуттів і розуму, емоцій і свідомості, що пов’язані між собою саме через переживання, можливо збереження і розвиток екологічної системи разом з людиною загалом.

Література

  1. Александер Ф. Психосоматическая медицина. — М.: Ин-т общегуманит. исследований, 2004. — 336 с.
  2. Анохин П. К. Принципиальные вопросы теории функциональных систем. — М., 1971. — 316 с.
  3. Ахмедов Т. И., Шовкова Н. В., Федоренко Н. А., Ревуцкий З. Я. Психосоматический подход в медицине. // Врачебная практика. — 2000. — №4. — С.91–96.
  4. Бердяев Н. А. Самопознание (опыт философской автобиографии). М.: Книга, 1991. — 446 с.
  5. Бойко В. В. Энергия эмоций в общении: взгляд на себя и на других [Электронный ресурс] / В. В. Бойко. — М.: Информационно-издательский дом «Филинъ», 1996. — 472 с. — Режим доступа: http://www.klex.ru/3hm
  6. Бройтигам В., Кристиан П., Рад М. Психосоматическая медицина. — М.: ГЭОТАР Медицина, 1999. — 376 с.
  7. Бурбо Л. Слушайте своё тело. — Киев: София; М.: Гелиос, 2001. — 196 с.
  8. Василюк Ф. Е. Психология переживания. М.: МГУ, 1984. — 200 с.
  9. Войно-Ясенецкий В. Ф. Дух, душа, тело. М., 1997. — 138 с.
  10. Виторская Н. М. Причины болезней и истоки здоров’я. М.: Амрита-Русь; Новосибирск: Издательский дом «Манускрипт»», 2007. — 256 с.
  11. Выготский Л. С. Психология. — М.: ЭКСМО-Пресс, 2000. — 1008 с.
  12. Дальке Р. , Детлефсен Т. Болезнь как путь. Значение и предназначение болезней. — СПб.: Весь, 2003. — 320 с.
  13. Ермошин А. Ф. Вещи в теле: Психотерапевтический метод работы с ощущениями. — М.: Независимая фирма «Класс», 1999. — 320 с.
  14. Изуткин А. М., Петленко В. П., Царегородцев Г. И. Социология медицины. К.: Здоров’я, 1981. — 184 с.
  15. Китаев-Смык Л. А. Психология стресса. — М.: Наука, 1983. — 368 с.
  16. Китаев-Смык Л. А. Стресс и психологическая экология // Природа. — 1989. — №7. — С. 98–105.
  17. Клиническая психология / Под ред. Б. Д. Карвасарского. — СПб.: Питер, 2002.
  18. Кулаков С. А. Основы психосоматики. — СПб.: Речь, 2003. — 288 с.
  19. Лакосина Н. Д., Ушаков Г. К. Медицинская психология. — М.: Медицина, 1984.
  20. Малкина-Пых И. Г. Психосоматика: новейший справочник. — М.: Изд-во Эксмо; СПб.: Сова, 2003. — 928 с., илл.
  21. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия. — М. : Медицина, 1996. — 464 с.
  22. Платон. Хармид // Платон Диалоги. М.: Мысль, 1986. — 607 с. (С. 300)
  23. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии: В 2-х т. — М.: Педагогика, 1989.
  24. Саймонтон К., Саймонтон С. Возвращение к здоровью. — СПб.: Питер, 1995. — 95 с.
  25. Селье Г. Стресс без дистресса. — М.: Прогресс, 1979. — 125 с.
  26. Фрейд З. Введение в психоанализ: Лекции. — М.: «Наука», 1991. — 456 с.
  27. Чабан О. С., Хаустова О. О. Психосоматична медицина (Аспекти діагностики та лікування). — Київ: ТОВ «ДСГ Лтд», 2004. — 96 с., іл.
  28. Чиксентмихайи М. Поток: Психология оптимального переживания / Пер. с англ.— 2 — изд. М.: Смысл: Альпина нон-фикшин, 2012. — 461 с.
  29. Taylor G. J. Recent developments in alexithymia theory and research. Canadian journal of psychiatry. Revue canadienne de psychiatrie, 2000, v. 45(2) p. 134–142.
10:15 23.01.2013
Василь Рековец оставил комментарий к записи
13:00 06.01.2013

Поиски счастья

                  Александр Дольский

Постигаю я терпение, мой друг,
Чистоте пытаюсь слово научить.
Все, что кажется нам темным по утру,
Высветляют предзакатные лучи.

Если мысли не уместятся в тетрадь,
Этих птиц в неволе памяти держи.
Это страшно —  опыт сердца рифмовать -
Видишь, я еще не умер, но не жив.

Ну, а если нет не счастья, ни судьбы,
Ну, а если не понятно все кругом,
Ты начни опять с мечты и ворожбы,
Не грози пустому небу кулаком.

И уверуй —  вера каждому дана,
Будет радость, если множить грусть на грусть.
Пусть же люди снисходящие до нас,
Полагают, что нас знают наизусть.

Есть на каждую беду страшней беда -
К утешениям себя ты не неволь.
Мы и счастливы бываем, если боль,
Отпускает нас на время иногда.

Все не наше —  ни начала, ни конца,
Наша жизнь, она и есть та соль земли.
А счастливыми бывают мудрецы,
Что свой путь через несчастия прошли.
22:38 27.09.2012

Від деяких ниших рішень таргани в нашій голові аплодують стоячи.

13:03 28.07.2012

Раньше все держалось на болтах и на соплях, а теперь на скотче.

16:32 20.07.2012

В кожного свої тарагани в голові. Тільки в головах деяких живуть тарагани які вважають, що вони... не таргани.

03:13 11.06.2012
Василь Рековец получил повышение – PR 3/10
Голосовать
Добавить комментарий
20:16 08.03.2012

УВАЖАЙ СВОЕГО ШЕФА, У ТЕБЯ МОГ БЫ БЫТЬ ШЕФ И ХУЖЕ
ВЫПИСКА ИЗ УСТАВА(РЕКОМЕНДУЕТСЯ ДЛЯ ЧТЕНИЯ ВСЕМ БЕЗ ИСКЛЮЧЕНИЯ ГРАЖДАНАМ, ИМЕЮЩИМ СВОЕГО ШЕФА)
• ШЕФ ВСЕГДА ПРАВ
• ШЕФ НЕ СПИТ, ШЕФ ОТДЫХАЕТ
• ШЕФ НЕ ЕСТ, ШЕФ ВОССТАНАВЛИВАЕТ СИЛЫ
• ШЕФ НЕ ПЬЕТ, ШЕФ ДЕГУСТИРУЕТ
• ШЕФ НЕ ФЛИРТУЕТ, ШЕФ ОБУЧАЕТ КАДРЫ
• КТО ПРИХОДИТ СО СВОИМИ УБЕЖДЕНИЯМИ, ВЫХОДИТ С УБЕЖДЕНИЯМИ ШЕФА
• ЧЬИ УБЕЖДЕНИЯ СОВПАДАЮТ С УБЕЖДЕНИЯМИ ШЕФА, ТОТ ДЕЛАЕТ КАРЬЕРУ
• ШЕФ НЕ КРИЧИТ, ШЕФ УБЕДИТЕЛЬНО ВЫРАЖАЕТ СВОЮ ТОЧКУ ЗРЕНИЯ
• ШЕФ НЕ ПОЧЕСЫВАЕТ ЗАТЫЛОК, ШЕФ ОБДУМЫВАЕТ РЕШЕНИЯ
• ШЕФ НЕ ЗАБЫВАЕТ, ШЕФ НЕ ЗАСОРЯЕТ СВОЮ ПАМЯТЬ ИЗЛИШНЕЙ ИНФОРМАЦИЕЙ
• ШЕФ НЕ ОШИБАЕТСЯ, ШЕФ ПРИНИМАЕТ РИСКОВАННЫЕ РЕШЕНИЯ
• ШЕФ НЕ КРИВИТЬСЯ, ШЕФ УЛЫБАЕТСЯ БЕЗ ЭНТУЗИАЗМА
• ШЕФ НЕ ТРУС, ШЕФ ПОСТУПАЕТ ПРЕДУСМОТРИТЕЛЬНО
• ШЕФ НЕ НЕУЧ, ШЕФ ПРЕДПОЧИТАЕТ ТВОРЧЕСКУЮ ПРАКТИКУ БЕСПЛОДНОЙ ТЕОРИИ
• ШЕФ НЕ БЕРЕТ ВЗЯТКИ, ШЕФ ПРИНИМАЕТ ЗНАКИ БЛАГОДАРНОСТИ
• ШЕФ НЕ ЛЮБИТ СПЛЕТЕН, ШЕФ ВНИМАТЕЛЬНО ВЫСЛУШИВАЕТ МНЕНИЕ СОТРУДНИКОВ
• ШЕФ НЕ МЯМЛИТ, ШЕФ ДЕЛИТЬСЯ СВОИМИ РАЗМЫШЛЕНИЯМИ
• ШЕФ НЕ ЛЖЕТ, ШЕФ ДИПЛОМАТ
• С ШЕФОМ НЕ СЛУЧАЮТСЯ ДОРОЖНЫЕ ПРОИШЕСТВИЯ, У ШЕФА ЕСТЬ ШОФЕР
• ШЕФ НЕ УПРЯМ, ШЕФ ПОСЛЕДОВАТЕЛЕН
• ШЕФ НЕ ЛЮБИТ ПОДХАЛИМОВ, ШЕФ ПРЕМИРУЕТ ЛОЯЛЬНЫХ РАБОТНИКОВ
• ШЕФ НЕ ЛЮБИТ КЛИКИ, ШЕФ УВАЖАЕТ СЛАЖЕННЫЙ КОЛЛЕКТИВ
• ШЕФ НЕ ИЗМЕНЯЕТ СВОЕЙ ЖЕНЕ, ШЕФ ВЫЕЗЖАЕТ В КОМАНДИРОВКИ
• ШЕФ НЕ ОПАЗДЫВАЕТ, ШЕФА ЗАДЕРЖИВАЮТ ВАЖНЫЕ ДЕЛА
• ЕСЛИ ХОЧЕШ ЖИТЬ И РАБОТАТЬ СПОКОЙНО, НЕ ОПЕРЕЖАЙ ШЕФА В РАЗВИТИИ
• ЕСЛИ ШЕФ НЕ ПРАВ, ЧИТАЙ СНАЧАЛА !

21:59 18.02.2012
В. М. Рековець ВАЛЕОЛОГІЯ – ПРАВО НА ЖИТТЯ У статті розглядається проблема становлення валеології як науки про здоров’я, її зв’язок з медициною та психологією. Висвітлюється важливість профілактичного напряму щодо збереження здоров’я людини. Валеологія, безперечно, пов’язана з медициною, але якщо медицина – це переважно мистецтво лікування, то валеологія – це мистецтво зберегти та зміцнити здоров’я людини. Ключові слова: валеологія, медицина, психологія, профілактика хвороб.
В. М. Рековец Валеология – право на жизнь В статье рассматривается проблема становления валеологии как науки о здоровье, её связь с медициной и психологией.. Освещается важность профилактического направления относительно сохранения здоровья человека. Валеология, бесспорно, связана с медициной, но если медицина – это преимущественно искусство лечения, то валеология – это знание и умение сохранить и укрепить здоровье человека. Ключевые слова: валеология, медицина, психология, профилактика болезней.
V.M. Rekovets Valeology is a right to life In the article the problem becoming of valeology as sciences is examined about a health, its connection with medicine and psychology. Importance of valeology and medical knowledge in the system of education, in particular in preparation of psychologists. Importance of prophylactic direction lights up in relation to saving of health of man. Valeology is indisputably related to medicine, but if medicine — it the art of treatment mainly, valeology knowledge and ability to save and enhance human health. Key words: valeology, medicine and psychology knowledge, prophylactic of illnesses

Постановка проблеми. Людство переживає не тільки економічні, а й цивілізаційні кризи. У сучасному світі немає альтернативи профілактиці всіх небажаних явищ: агресивності чи егоцентризму, злочинності чи хвороб. Відповідні державні органи та інституції займаються переважно фактом, що відбувся і кількість цих фактів має тенденцію до зростання. Фактом є те, що накопичений потенціал ядерної зброї здатний знищити людську цивілізацію, фактом є значні екологічні проблеми, а також зростання кількості багатьох неінфекційних та деяких інфекційних хвороб. Займаючись тільки лікуванням хвороб, неможливо змінити тенденції до зростання захворюваності. Катастрофи, кризи, війни, епідемії супроводжували майже всю історію людства. У ХХІ сторіччі збільшилась загроза існуванню людства через посилення тенденцій до глобалізації як позитивного, так і негативного, тобто загрози також стали глобальними. Техногенні катастрофи, подібні Чорнобильській чи на АЕС «Фукусіма-1», несуть загрозу всьому людству. Мабуть, не меншу загрозу становлять світоглядні, релігійні протиріччя, споживацьке ставлення до ресурсів планети. В умовах жорсткої конкуренції, напруги сучасного життя, інформаційного тиску люди часто не здатні пізнати та проявити себе, організовувати власне життя. Все це приводить до того, що прогрес переходить у свою протилежність – регрес. Сучасна цивілізація має виробити важелі й механізми, відповідні заходи і засоби попередження негативних, загрозливих для життя явищ. Це стосується як самої людини, так і всіх сфер її життя, в першу чергу здоров’я як незаперечної людської цінності.

До 19 сторіччя головною причиною передчасної смерті людини були інфекційні захворювання. Епідемії та пандемії грізних і небезпечних інфекцій –натуральної віспи, чуми, сибірки, холери – забирали сотні тисяч, а іноді мільйони життів щороку. Але вже з другої половини минулого століття ситуація докорінно змінилася. Нині йдеться про епідемії неінфекційних захворювань: онкологічних, цукрового діабету, метаболічних порушень, психічних відхилень, алергічних проявів та, насамперед, серцево-судинної патології. Ці хвороби стали називати цивілізаційними, або хворобами цивілізації. А. Маслоу у своїй книзі «На підступах до психології буття» писав: «"хворі" люди створені "хворою" цивілізацією; ймовірно, "здорових" людей створює "здорова" цивілізація. Але не менш істинне й інше: "хворі" індивіди роблять свою цивілізацію ще більш "хворою", а "здорові" – роблять свою цивілізацію "здоровішою". Поліпшення здоров'я людини – це один із підходів до створення кращого світу». Таким чином, виникла необхідність нової стратегії, направленої на збереження та зміцнення здоров'я індивіда. Саме тому в ХХ сторіччі з’явилась нова наука – валеологія. Валеологія (від одного зі значень лат. Valeo – «бути здоровим») – наука, що претендує на інтегральний підхід до фізичного, психічного і духовного здоров'я людини. Основоположником валеології в Україні та засновником кафедри спортивної медицини і санології (медичної валеології) Київської національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л.Шупика професором Апанасенком Г. Л. були визначені методологічні основи валеології:
 Валеологія розглядає здоров'я людини як самостійну категорію, суть якої може бути кількісно і якісно охарактеризована прямими показниками. Отже, здоров'я можна формувати, зберігати, зміцнювати.
 Здоров'я розглядається як більш загальна категорія порівняно із передхворобою та хворобою. Передхвороба («третій стан») і хвороба — окремі випадки здоров'я, коли рівень його знижений або наявні його певні дефекти. Основна властивість процесів здоров'я в цих випадках — компенсація патологічного процесу. (Щоб лікуватися, теж потрібно мати певний рівеньздоров’я).
 Між здоров'ям і хворобою виділяють перехідні стани: передхвороба і неманіфестований (безсимптомний) патологічний процес.
 Підхід до людини та її здоров'я, що використовується у валеології, — інтегративний (системний), холістичний (від грецького holos — цілісний). Методи впливу — переважно немедикаментозні, природні.
 Розробка теоретичних принципів валеології відповідає задачі формування загальної теорії медицини, що поєднує філософське осмислення суті здоров'я, хвороби і перехідних станів. [2, с.24]
Хоча останнє, на наш погляд, неможливо вирішити тільки в межах медицини. Особливо, коли категорію здоров’я розглядати не тільки в фізичному, а й у соціальному, психічному та духовному вимірі. Апанасенко Г. Л. також визначив основні завдання валеології:
1. Розробка та впровадження знань про сутність здоров'я, побудова діагностичних моделей та методів його оцінки, а також прогнозування.
2. Кількісна оцінка рівня здоров'я практично здорової людини, прогнозування; характеристика способу та якості життя індивіда; розробка на цій основі систем скринінгу та моніторингу стану здоров’я, формування індивідуальних оздоровчих програм.
3. Формування "психології здоров'я", мотивації до змін способу життя з метою зміцнення здоров’я.
4. Методичні розробки та способи формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров'я.
5. Реалізація індивідуальних оздоровчих програм, первинна та вторинна профілактики хвороб, оцінка ефективності оздоровчих заходів. [2, с. 25]
Один із засновників валеології І.І. Брехман писав: «Здоров’я має посідати перше місце в ієрархії людських потреб. Проте, на жаль, ціна здоров’я більшістю людей усвідомлюється тоді, коли воно під черговою загрозою або певною мірою втрачене». [6] Для побудови загальної концепції здоров’я людини валеологія використовує дані природничих, суспільних і гуманітарних наук: медицини, гігієни, біології, психології, соціології, філософії, культурології, педагогіки та інших. Різниця в підходах до здоров'я людини з боку різних дисциплін призвела до внесення до складу валеології ненаукових, релігійних та окультних концепцій, а також нетрадиційної медицини. Наприкінці 1990-их, тоді ще в СРСР, тема валеології набула популярності. З’явилось багато науково-популярної літератури, публікацій, які відображали різноманітні нетрадиційні (інколи протилежні один одному) погляди на можливості «бути здоровим». У результаті в багатьох навчальних матеріалах з «Валеології» часто стали зустрічатися такі поняття, як "медитація", "інь — янь", елементи містики, окультизму, альтернативної медицини та психології. (Щодо психології, то, на нашу думку, елементи психологічних знань важливо і необхідно внести до курсу валеології, оскільки однією зі складових валеології є саме психовалеологія. Але ці знання повинні відповідати віку і попередній підготовці учнів. Саме тому психологію як предмет потрібно починати вивчати ще в школі. Без психологічної освіти просто неможливо реалізувати завдання, які ставить перед собою валеологія). До книг з валеології деякі автори вносили матеріали з різних шкіл у стилі «New Age», вчення Порфирія Іванова та подібних. Це призвело до різкої критики з боку православної церкви та академічної науки — в результаті предмет «валеологія» був виключений з базисного навчального плану освітніх установ України. Останніми роками теоретичні та практичні проблеми валеології продовжують вивчати в ряді академічних установ Росії, України, Білорусі, Казахстану та Чехії. Викладання валеології на факультативній основі збереглося в деяких українських школах, а також у кількох інших країнах колишнього СРСР. Валеологія як предмет зник зі шкільних програм. Натомість з’явились такі предмети, як безпека життєдіяльності, основи здорового способу життя, основи медичних знань. Ці важливі предмети більш зрозумілі широкому загалу школярів та їхнім батькам. Звісно, коли дитина чи хто з батьків брав шкільний підручник з валеології і читав там про чакри, де вони описуються як загальновідомі речі, то наша західна, великою мірою християнська, культура мислення, а часто матеріалістичний світогляд таких понять зі східного світогляду без застереження сприймати не може. Суттєві відмінності так званого західного та східного світогляду, незважаючи на взаємопроникнення і взаємозбагачення культур, зберігаються досі. З огляду на це, валеологія проходить складний шлях свого становлення. В одному з навчально-методичних посібників для вчителів зазначено: «Успішна реалізація програми інтегрованого курсу «Основи здоров’я» можлива лише на засадах активної співпраці всіх учасників навчально-виховного процесу (учнів, педагогів та батьків)» [3, с.12]. Обов’язковою умовою для таких навчальних посібників повинна бути відповідність ментальності, світогляду та культурі нашого народу. Оскільки співпраця можлива тоді, коли учасники розуміють один одного, говорять однією мовою, користуються одним понятійним апаратом.
Спостерігаючи за способом життя сучасної вітчизняної молоді, розумієш, що ці програми і посібники [3, 4, 5] не впроваджені в наше реальне життя, відповідно результат досить невтішний, і демографічні показники —підтвердження цього. За період від 1975 до 2010 року загальна смертність населення України зросла на 64%, середня тривалість життя скоротилася на 2 роки, а показник приросту населення від позитивного значення змінився на негативний, і нас уже 45,6 млн, а не 52 мільйони, як 1990 року.
Успішна реалізація стратегії на здоровий спосіб життя, зниження смертності від хронічних неінфекційних захворювань, що визнані «чумою», тобто епідемією ХХ, а тепер уже і ХХІ сторіччя – проблема не лише охорони здоров’я, це соціальна проблема всього суспільства. Відповідно і шляхи розв’язання цієї проблеми мають бути загальнодержавними заходами за участю всієї спільноти. Фактори ризику розвитку хронічних неінфекційних захворювань прямо пов’язані з соціальними, економічними та екологічними детермінантами здоров’я. До їх переліку відносять освіту, наявність і доступність здорової їжі, соціальний захист, доступність послуг охорони здоров’я та інфраструктур, що підтримують здоровий спосіб життя. Профілактика не може бути успішною лише за рахунок сил охорони здоров’я – необхідне тісне співробітництво з іншими секторами суспільства. Партнерство між міністерствами, недержавними і громадськими організаціями, науково-дослідними установами і професійними науковими товариствами за активної участі самого населення дозволило б об’єднати ресурси для проведення спільної профілактичної роботи і впливати на поведінку населення через різні сектори суспільства. Досвід таких країн як Фінляндія, Канада доводить, що для досягнення ефекту необхідні популяційні підходи, які не тільки змінюють поведінку населення, а й формують здорове соціальне середовище. Покращення демографічних показників неможливе без реалізації стратегій, що заохочують здоровий спосіб життя і створюють сприятливе для здоров’я середовище на рівні всього населення, а також – стратегій, спрямованих на зниження ступеня ризику за рахунок індивідуальних профілактичних заходів. Тобто будь-яка профілактична програма повинна поєднувати комплекси популяційних та індивідуальних заходів. І всі ці заходи повинні бути психологічно вивірені. Тому що мотивація, поведінка – це сфера психології.
Психологія певною мірою також «вийшла» з медицини – психіатрії, неврології. Як ми знаємо, один із «стовпів» психології З. Фрейд та багато інших видатних психологів за освітою були лікарями. Сучасна психологія досить тісно пов’язана з медициною, є навіть окрема навчальна дисципліна – «медична психологія». Якщо в деякі друковані видання з психології привнесено багато елементів з містики, шаманства і того ж східного світогляду, то на психологію як загальновизнану науку це мало впливає. Валеологію як науку, що знаходиться в процесі становлення, такі «запозичення» можуть дискредитувати. З цих причин вона як самостійна наука може не відбутися.
Медицина також декларує пріоритетність профілактичного напряму своєї діяльності. Саме це обумовило створення ВООЗ у 1980-ті роки програми СINDI – «Соuntrywide Integrated Noncommunicable Dіsеasе Іntervention». У передмові до українського видання «Профілактика в первинних структурах охорони здоров’я» виконавчий директор програми СINDI-Україна професор І.П. Смирнова зазначає: «Її загальна мета – поліпшення стану здоров’я населення, розробка інтегрованих заходів щодо попередження хронічних неінфекційних захворювань, зниження частоти і факторів ризику..., встановлення ефективного механізму співробітництва та методології інтегрованого контролю факторів ризику і зміцнення здоров’я» [9, с.5]. Це великою мірою збігається з визначенням і завданнями валеології. Фактично медицина займається переважно лікуванням хвороб. І навіть більше: французький автор Жан-П’єр Дюпюі у своїй статті говорить про надмірну медикалізацію, тобто гіпертрофоване значення медицини в сучасному суспільстві і актуалізує таке поняття як контрпродуктивність системи, тобто ситуації, в якій основні інститути індустріального суспільства, зокрема інститут охорони здоров’я, з певного моменту стають перешкодою для вирішення тих задач, які їм потрібно вирішувати [9]. Про це говорить також М. М. Амосов – легенда вітчизняної кардіохірургії, письменник, мислитель, філософ, а з урахуванням нижченаведеного – валеолог:
1. У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина.
2. Не покладайте надій на медицину. Вона чудово лікує багато хвороб, але не здатна зробити людину здоровою. Поки що вона навіть не може навчити людину, як стати здоровою. І навіть більше: бійтеся потрапити в полон до лікарів! Іноді вони схильні перебільшувати людські слабості й могутність своєї науки, створюючи в людей уявні хвороби й видаючи векселі, які не в змозі оплатити.
3. Щоб стати здоровим, потрібно докласти власні зусилля, постійні й значні. Їх нічим замінити. Людина, на щастя, така довершена, що майже завжди їй можна повернути здоров’я. Тільки необхідні для цього зусилля, на жаль, зростають у міру старіння й поглиблення хвороб.
4. Величина будь-яких зусиль визначається стимулами, стимули – значенням мети, часом і можливістю її досягти. Дуже шкода, але ще й характером! На жаль, здоров’я як важлива мета постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю. Однак слабовільну людину навіть смерть не може надовго налякати. [1]

У 1988 р. Комітет міністрів країн-членів Ради Європи розробив детальні рекомендації щодо впровадження курсів з охорони здоров'я в усі ланки освітніх закладів цих країн. Визнано, що отримання знань з питань охорони здоров'я і здорового способу життя важливе для всіх вікових груп населення, але найважливішим воно є для молоді, оскільки вона найлегше може адаптуватися до змін способу життя, і саме від неї залежить майбутнє кожної країни. Цим пояснюється пріоритетність, яку Рада Європи визнає за розвитком спеціальних освітніх дисциплін, що формують у школярів і студентів свідому мотивацію здорового способу життя. [10] Основою профілактики повинно стати оздоровлення свідомості людини, що втілюється на всіх рівнях життя, починаючи з фізичного і закінчуючи світоглядним. Потрібно знати і вміти це робити. Навчити молоду людину бути здоровою, зберігати і зміцнювати здоров’я, зробити акцент саме на первинній профілактиці, тобто попередженні появи хвороби. В основі профілактики на популяційному та на індивідуальному рівні лежить перш за все здоровий спосіб життя. Доведено, що спосіб життя приблизно на 50% визначає здоров’я людини. Факторами ризику виникнення хвороб є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і інше стресове навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріально-побутові умови, незгода в сім’ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо. Негативно позначається на формуванні здоров’я і несприятлива екологічна обстановка, зокрема забруднення повітря, води, ґрунту, а також складні природно-кліматичні умови (внесок цих чинників – близько 20%). Істотне значення має стан генетичного фонду популяції, схильність до спадкових хвороб. Це ще близько 20%, які визначають сучасний рівень здоров’я населення. Медичні чинники, тобто система охорони здоров’я, впливає на рівень здоров’я населення лише на 10%. Звичайно, на індивідуальному рівні в певні життєві моменти у збереженні та відновленні здоров’я медицина може мати вирішальне значення. Вторинна профілактика, тобто попередження ускладнень, тривалість та якість життя за наявності певного хронічного захворювання (наприклад, цукрового діабету, гіпертонічної хвороби) також обов’язково має медичну складову, тобто потребує в більшості випадках постійної медикаментозної підтримки.
Висновки. Профілактичний напрям є важливою і основною стратегією у збереженні здоров’я людини. Необхідно впроваджувати курси з охорони здоров’я в усі ланки освітніх закладів України. Молоді люди, починаючи зі школи, повинні отримувати знання з питань охорони здоров’я і здорового способу життя, від яких залежить здорове майбутнє нашої країни. Не так важливо, як цей предмет буде називатися – основи профілактики, основи здорового способу життя, основи здоров’я, санологія чи валеологія, але ці знання та навички конче необхідні саме молоді. У нас нема заперечень проти назви «валеологія» – наука про здоров’я людини, яка має право на життя. Здобутки і напрацювання медицини та психології – безумовно, важливі складові валеології, необхідні для розвитку цієї науки. Всі вони – валеологія, психологія та медицина – напрями, що взаємодоповнюють наукові знання, що допомагають зберегти і зміцнити здоров’я людини. Тільки завдяки узгодженим діям цієї «трійки» можна витягти «той віз здоров’я з того болота, в якому він зараз знаходиться». Психологія через упровадження психологічно вивірених заходів допоможе втіленню профілактичної стратегії попередження хвороб, збереженню і зміцненню здоров’я на популяційному та індивідуальному рівні.
Література
1. Амосов Н. М. Раздумья о здоровье. М.: Физкультура и спорт, 1987.
2. Апанасенко Г. Л., Попова Л. О. Медична валеологія. – К.: Здоров’я, 1998. – 248 с.
3. Бойченко Т., Колотій Н. Викладання курсу «Основи здоров’я» в загальноосвітніх навчальних закладах (Експериментальний навчально-методичний посібник для вчителів). – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, Український інститут соціальних досліджень, 2004. – 244 с.
4. Бойченко Т., Колотій Н. Основи здоров’я (Експериментальний посібник для учнів). – К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, Український інститут соціальних досліджень, 2004. – 104 с.
5. Бойченко Т.Є. Освітні програми формування здорового способу життя молоді. – К.: Український інститут соціальних досліджень, 2005. – Кн. 5. – 120 с.
6. Брехман И. И. Введение в валеологию – науку о здоровье. – Л.: Наука, 1987. – 125 с.
7. Булич Е. Г., Муравов І.В. Валеологія. Теоретичні основи валеології – К.: ІЗМН, 1997. – 224 с.
8. Дюпюи Ж.-П. Медицина и власть. // Отечественные записки. М.: 2006. Т. 3. № 1.С. 7–22.
9. Профілактика в первинних структурах охорони здоров’я. Посібник CINDI-Україна. – К.: Інститут кардіології АМН України, 1999. — 60 с.
10. http://www.euro.who.int/__data/assets/pdf_file/0011/134849/E83057R.pdf

Рековець В. М. – канд.мед.наук, доцент кафедри екологічної психології та психічного здоров’я ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка.
Мы — это то, что мы публикуем
Загружайте фото, видео, комментируйте.
Находите друзей и делитесь своими эмоциями.
Присоединяйтесь
RSS Василь Рековец
Войти